Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Середа, 12 червня

На чашку кави заходила Грітьє. Не без причини. Проконсультувавшись з Інтернетом і своїм лікарем, вона назбирала доволі інформації, аби знати, що вона вже на шляху до недоумкуватості.

«Це не змушує мене стрибати від щастя, але тут ніхто не зарадить. Я просто намагатимуся протриматися якомога довше».

Вона попросила мене допомогти їй у цьому, а також збиралася звернутися до інших, включно із усім клубом. За умови, що ми будемо цілковито відвертими з нею, і говоритимемо все, як воно є насправді. Ніяких безглуздих жалощів. Я мусив всерйоз присягнутися, щойно вона стане тягарем чи неконтрольованою, то передам її в гарні руки у палату догляду. Під час отої розмови вона не могла притлумити іронічної посмішки. Грітьє знала, що їй нікуди більше йти і змирилася з цим. Але перед тим, як здатися, вона сповнена рішучості витратити кожну краплю життєвої снаги на те, щоби насолоджуватися життям «як притомна людина при доброму розумі».

Мені клубок застряг у горлі і я пообіцяв зробити все, що в моїх силах, аби підтримати її. Вона зауважила, що «все, що в моїх силах», то трохи перебір, але «добре, саме тому я й звернулася до тебе».

Ми обговорювали, якою має стати та підтримка, але це було нелегко. В результаті ми домовилися зібратися знову через день чи два.