Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Четвер, 31 січня

Експерти королівської родини сплять на робочому місці: ніхто не потурбувався попередити нас, що буде зречення. Через два дні після того, як повідомлення про королеву Беатрікс заполонили газети, радіо, телевізор і стали головною темою кухонних розмов, я почав мріяти про якусь добрячу катастрофу, яка могла би хоч трохи відновити рівновагу.

Справжній день народження Беатрікс, а це, власне, сьогоднішній день, тут завжди шанобливо святкують, заїдаючи це свято кремовими тістечками. Не помаранчевими, мушу сказати, адже ті доступні лише на офіційний День Королеви — 30 квітня. Дехто з постояльців, крім усього іншого, полюбляє обтикати все довкола прапорцями. Такими маленькими прапорцями, адже великий прапор на стіні, зрозуміло, не обговорюється. Правила тут чіткі — жодних дір у стінах. У кожній кімнаті є чотири гаки для картин, прикріплених у наперед визначених місцях, тому доводиться обходитися ними.

Якось пан Еллрой спробував настромити на ті чотири гаки голову лося. В результаті вона впала на сервант і розтрощила чайний сервіз. А більшого гака йому так і не дали, і нікого не хвилювали його палкі мольби та благання, бо надто вже він прив’язався до свого лося. «Якщо ми почнемо дозволяти всім і все, то один лише Господь знає, до чого це доведе», — сказав йому урядник відділу будівель і земель. Цей аргумент поставив крапку у подібних суперечках. Так наче якби Еллрою дозволили мати надійніший гак для свого опудала, всі до одного пожильці почали би чіпляти на стіни всілякі опудала. Голова лося тепер похитувалася на стільці. Еллрой більше не міг використовувати її як вішалку, хоча понад усе любив кидати на неї капелюх. Як правило, давав маху. Нахилявся, щоби підібрати його з підлоги, а це вартувало йому значних зусиль, і попри це він знову кидав виклик тим рогам. Непоганий чолов’яга, от тільки глухий, наче тетеря. І це прикро, бо я впевнений, що ми могли би з ним заприятелювати.