Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Вівторок, 5 листопада

Я вирішив, що Еф’є може сподобатися, якщо я читатиму їй. Вона завжди була затятою читачкою. Я відшукав у її кімнаті три книги, яких, здавалося, ще не розгортали. Та не все було так просто. Спочатку адміністратор не дозволяв мені заходити в кімнату до Еф’є. Тож я пішов простісінько до Стельваген, пояснив ситуацію і попросив взяти декілька її книг. Це виявилося правильною тактикою — відтепер я маю доступ до кімнати Еф’є, коли б того не захотів. Мені навіть дали ключ, що, як на мене, проти правил.

Наша директорка мимохідь згадала, що кімнату Еф’є здаватимуть з 1-го січня, якщо, звісно, не буде помітних покращень у її стані.

«Це так люб’язно з вашого боку».

«Якщо виникне потреба, я використовуватиму увесь простір, що маю».

Еф’є кивнула, коли я запитав, чи хотіла б вона, аби я їй почитав. Я дозволив їй обрати між «Якобою» Сімони ван дер Влагт, «Самотністю простих чисел» Паоло Джордано та «Ключем Сари» Тетяни де Росней. Ефʼє кивнула, коли я показав останню книжку. Я сподівався, що вона не надто похмура. Уже потім я порадів, що вона не обрала «Якоби», бо, як виявилося, ця книга про Якобу Баварську, графиню Голландії п’ятнадцятого століття. Перший розділ починався словами: «Смерть занесло до кімнати». Надто жорсткий початок.

За півгодини я прочитав 17 сторінок. У книзі 331 сторінка. Тож там було досить слів для двадцяти сеансів читання.

Коли я зупинився й запитав Еф’є, чи їй сподобалося, вона кивнула.