Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Вівторок, 31 грудня

Це востаннє я пишу в цьому щоденнику. Кумедна ідея. Однак письмо стало частиною щоденної рутини, наче вечеря. Інколи ти з нетерпінням цього чекаєш, а інколи не маєш апетиту, але навіть не мрієш усе пропустити.

Без Еф’є та без щоденника час буде в моїх руках. Можливо, мені варто написати роман.

Це міг бути дуже гарний рік, а для частини нас він таким і був. Але те, що трапилося, ухвалило остаточний вердикт. Я зустрів декого, з ким би хотів зустрітися півстоліття тому. Тепер я матиму вісім прекрасних місяців і два сумних. Я маю спробувати бути вдячним за кожний щасливий день, як-от Грітьє, і намагаюся з усіх сил, та інколи цього просто замало.

Я не дозволю новому року вислизнути крізь пальці. До весни! А потім — до країни вин! Тремтячи від страху та неспокою, аби побачити, чи ми зробимо це. Мусимо прикрити тремтливі частини за будь-яку ціну.

Клуб «Старих, але ще не мертвих» повинен виправдовувати свою назву, інакше це вже не клуб.

А після тієї поїздки я вигадаю новий план. Доки будуть плани — буде й життя.

Сьогодні вдень сходжу придбаю нового щоденника.