Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Понеділок, 26 серпня

Анью змушують достроково вийти на пенсію. Я щойно говорив з нею телефоном. Вона ледь не плаче від розчарування та злості. Це була коротка розмова, бо вона не могла говорити вільно. Боюся, що Анья викрила себе перед Стельваген як шпигунка. Мені було її дуже жаль, а ще я почувався винним. Частково вона ризикувала через мене.

У середу ми разом обідаємо, тоді знатиму більше.

Це наклало похмурий відбиток на мій радісний настрій, адже я з нетерпінням чекав поїздки, яку для нас організовувала Грітьє. Ми зібралися внизу о другій годині.

Гадаю, буде краще, якщо я до завтра не розмовлятиму Еф’є.

Померла Єтті Парл[70]. Сумніваюся, що її оплакуватимуть десь за межами нідерландських будинків для людей похилого віку. За чаєм було чимало ностальгійних поринань у спогади про Радіо Орандж та нашу улюблену співочу пташку воєнних часів.

«О, так, то були дні», — зітхала пані де Ріддер, яка, схоже, на мить забула, що інші, євреї, наприклад, могли мати з цього приводу іншу думку.

«Ти про ті дні, коли тут також бачила чимало СС? — в’їдливо запитав Еферт.

Що ж, гаразд, але якщо не зважати на тих німців, то були гарні дні, наполягала вона.

У будинках для людей похилого віку часто панує відчуття, що раніше все було кращим, і цього відчуття важко позбутися. Це щось на кшталт прохолодного комфорту для старих людей, які усвідомили себе полишеними на узбіччі життя.

Планую причепуритися й відполірувати і черевики, і зуби.