Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

П’ятниця, 24 травня

«А вони таки роблять слона з кожної мухи в крамниці з посудом», — мовила пані Пот, почувши про останню хімічну атаку в Сирії. «Арабська весна[50] трохи схожа на нашу, хіба не так? Вона більше скидається на осінь, аніж на весну», — замислено мовила її сусідка, вмочуючи печиво в чай. Пан Беккер зі своїм звичним самовладанням зауважив, що доки ті араби вбиватимуть один одного, він не збирається спочити вічним сном.

Аналітики світових подій за нашим кавовим столиком не знали нюансів, а ще їх не лякало недостатнє, м’яко кажучи, розуміння ситуації. Те ж саме, мушу додати, з новинами місцевого рівня. Будинок накрила хвиля обурення, коли вчора міні-маркет унизу зачинили через похорон. То була просто наруга над нами — впродовж цілого дня обходитися без можливості купити сирні крекери чи спрей для волосся. Подумати тільки, так наче ми животіємо у Східній Європі! Хіба не досить було би зачинити крамницю через похорон на півдня?

Цей самий магазин, асортимент якого можна легко вмістити в три коробки для переїзду, вони шпетять за більшу на двадцять центів націнку на «Туалетне каченя», якщо порівнювати з «Alde».

Минулого вечора Еф’є запросила мене на келих вина. Натхненні Протоколом Занепокоєння, ми обговорювали можливе формулювання протоколу, який би зробив будинки для людей похилого віку приємнішими для їхніх мешканців. Щодо цього ми мали дві думки. Чи варто? Чи не розорить це наших співпожильців? Чи не краще спрямувати наявні сили на те, аби зробити власні призахідні роки приємнішими? Чи, радше, призахідні дні — хтозна. Ми схиляємося до останнього варіанту, однак вирішили ще подумати над цим. Щонайменше це дає нам гарний привід найближчим часом зустрітися знову.