Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Субота, 14 вересня

Гольфова прогулянка від самого початку зійшла на пси.

Хоча все починалося відносно гарно. Кава з тістечками у будівлі клубу й приязний та імпозантний інструктор, що втовкмачував нам правила гри. Та щойно ми вийшли надвір, аби попрактикуватися в тому, чого він нас щойно з тяжкою бідою навчив, як почався дощ. Стало холодно. А ще, як виявилося, було забагато понтів з нашого боку, бо, по правді, ми заледве могли вдарити м’ячика. Ну, щоб ви мали хоч якесь уявлення: Еф’є вцілила собі ж по литці, а ключка Греме випорснула йому з рук, мало не влучивши інструкторові в голову. Лише Еферт на своєму інвалідному візку зробив фурор: його м’ячик кілька разів летів щонайменше на сотню метрів.

Уже за півгодини ми всі відчули, що як для першої спроби з нас досить, хоча й використали лише половину часу.

Потім у порожньому барі ми випили по келиху вина, і я викликав мікроавтобус — на годину раніше, ніж планувалося.

Усі залишалися чемними, заспокоювали, що це була класна ідея, проте погода та наш поважний вік не спрацювалися. А я й досі, через день, почуваюся пригніченим. Я по-дитячому вразливий до розчарувань.