Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Понеділок, 1 липня

Сьогодні вранці Еферт поїхав на таксі до лікарні. Щойно йому телефонував. Він чекає хірурга, який оперував його минулого разу.

«Не мій найкращий приятель, але обирати собі лікаря не доводиться».

Ні, з лікарями вільний ринок не спрацьовує. І вже без сумніву — не за страховкою. Хіба що тебе звати королева Беатрікс, але то була би вже інша історія. Мені цікаво, чи вона має також додаткове страхування?

Учора вдень невідомий бельгієць, який раніше ніколи нічого не вигравав, опинився за десять метрів перед основною групою, претендуючи виграти другий приз Тур де Франс. Навіть якщо вам не подобаються велогонки, ви радієте, коли Хлопчик-мізинчик перемагає велетня, коли Давид здобуває перемогу над Голіафом. Я люблю знедолених! Доки вони не бідолашні невдахи, ось так.

Грітьє написала собі довгого листа й приклеїла його на кухонній шафці. У ньому вона пояснює собі, що хвора на Альцгеймера, перераховує проблеми, з якими може зіткнутися, дає собі поради та заохочує не боятися того, що може відбуватися, коли вона почне втрачати здоровий глузд. Закінчує зі словами: «Втратити — це не найгірше, що може статися, перемогти — це ще не все. З любов’ю, Грітьє». Мене надзвичайно зворушило те, як вона звернулася до себе. Грітьє ставилася до своєї хвороби по-новому й унікально.

Вона вголос розмірковувала про те, як пізніше відреагує на власного листа. Найвірогідніше, коли я дізнаюся відповідь, вона вже не зможе цього зрозуміти. Що за химерний лад речей!