Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Неділя, 13 січня

Минулої ночі Еферт кинув шість рожевих тістечок із помадкою в акваріум на другому поверсі. Золоті рибки з дурного розуму об’їлися. Їхні трупики плавали серед тістечкових крихт. Розверзлося пекло.

Вибачившись під час вечірнього кавування, що йому потрібно на хвилинку до вбиральні, Еферт натомість видерся сходами, роззираючись навколо, щоби пересвідчитися, що його ніхто не запримітив, і кинув в акваріум тістечка, які досі ховав під піджаком. Відтак акуратно поклав пластикову обгортку у смітник — не надто мудрий спосіб приховувати докази, як на мене, але, на щастя, прибиральник вже його спорожнив.

Акваріум ховався в доволі темному закутку, тож ніхто нічого не помітив аж до наступного вечора. Операція була ризикованою, адже якби його спіймали, то змусили би викликати фургон для переїзду. Можливо, десь глибоко всередині йому було начхати на те, спіймають його чи ні, бо навіть якби його загнали в глухий кут, він крізь зціплені зуби і запінившись присягався би, що і я не я, і хата не моя. На його переконання, саме так і грають у цю гру. Його філософська доктрина гласить, що єдина причина жити — це якомога приємніше вбивати час. Фокус у тому, аби не сприймати все надто серйозно. Я йому заздрю. І водночас — швидко вчуся.

Учора я був сам не свій, оскільки Еферт заздалегідь розповів мені про кримінальщину, щоби я зміг підготувати собі переконливе алібі. Це було нелегко. Я мусив «зависати» у Відпочинковій кімнаті доти, доки остання пара пожильців із мого поверху не підвелася, щоб човгати нагору. «Я піду з вами, за компанію», — сказав я. Подружжя Якобсів зміряло мене досить підозріливими поглядами.

Сигнал тривоги пролунав сьогодні якраз після дев’ятої ранку. Йдучи до церкви, пані Брандсма мимохідь позирнула на рибок, що плавали собі голічерева. Схоже, що спочатку її намагалися втихомирити, але Брандсма, поки шукала чергову сестру, встигла розпатякати про це всім, хто траплявся їй на шляху. Щойно у мої двері постукав сусід зі словами: «Ти не повіриш, що я ото щойно почув…»

Спускаючись на каву, я з нетерпінням чекав продовження цієї історії.