Приготування до різдвяної вечері «Старих, але ще не мертвих» у повному розпалі. У день подарунків ми приєдналися до інших пожильців у їдальні. Хоча і тут не обійшлося без фокусів.
— Тож я припустив, що ви не прийдете і на день подарунків, — сказав кухар, розмахуючи формуляром із планом харчування, який я заповнив.
— А на основі чого оте «тож»? — запитав я.
Йому знадобився якийсь час, аби це обмізкувати.
— Що ви маєте на увазі?
— Ну, ви сказали «тож» ви не прийдете і на день подарунків теж.
— А, це…
— Так, і що?
Він був геть спантеличений.
— То… виходить, що ви прийдете?
Як секретар, зобов’язаний переписувати різдвяне меню, лише я один знаю, що ми будемо їсти.
З нетерпінням чекаю своєї першої фаршированої індички. Ця різдвяна страва завжди фігурує у фільмах та книжках, але я ніколи не бачив, щоб таку гігантську птицю і справді ставили на стіл. Маючи за шефів Ріа та Антуана, можна бути впевненими, що індичка не помре намарно.
Я також відігнав від себе спомин про фондю. Ще кілька років тому це було точно старомодним, та останні тижні полички в супермаркетах аж прогинаються під вагою упаковок із м’ясними напівфабрикатами для фондю (хіба воно не зіпсується?).
Кілька років тому ми частувалися fondue bourguignon. Збитки: кілька опіків першого та другого ступенів, море суконь та костюмів у хімчистках, одна підпалена перука, обвуглене м’ясо та двоє членів персоналу, які врешті оскаженіли. Оце так веселуха!