Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Середа, 18 грудня

Пан Тольхейзен скористався мікроавтобусом, аби провідати свого сина у Ґузенвальді. Для людини, якій дев’яносто три, це досить-таки важко. Дорогою назад замислений водій допоміг йому залізти в автобус. Він всівся десь позаду, бо на передні сидіння вже були зайняті шістьма пенсіонерами.

То був довгий маршрут, через Бейльмер та Південний Амстердам, і пан Тольхейзен закуняв, бо водій встановив опалювання на 23 градуси, щоб не померзли старі кістки.

Прокинувшись, він зісковзнув зі свого сидіння. Йому пішло трохи часу на те, аби усвідомити, де він. Було тихо й темно. Двигун не працював, він був один як палець. Мікроавтобус стояв припаркований у тихому місці у Коґ ан де Зані, двері, ясне діло, — замкнені.

Тольхейзену знадобилося півгодини, аби привернути увагу перехожого, а тоді ще п’ятнадцять хвилин на те, щоб прибула поліція. За тридцять секунд двері виламали.

Аби знайти водія, пішло двадцять хвилин. Він прибіг у домашніх капцях, дуже засмучений. Дорогою додому чоловік раз у раз повторював, як йому прикро.

«Мені стало його шкода», — сказав Тольхейзен, який ніколи не був у центрі такої уваги.