Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Середа, 30 січня

Краще мені зараз не висловлювати своїх симпатій до республіканців. Не час кричати: «Геть короля!» Ні, я не проти Беатрікс, але вважаю, час їй уже поступитися. Їй треба більше часу присвячувати живопису та менше перукарю. Ця туга зачіска вже давно мені остогидла. І хоча такі дрібниці не повинні мене дратувати, проте я нічого не можу вдіяти. На першій сторінці «de Volkskrant»[15] щонайменше тридцять портретів Беа. І хоч би одна волосинка на них вибилася із зачіски!

Королеву тут глибоко шанують. Журнал «Royalty» займає почесне місце на кавовому столику, разом із «Hello!» та «Women’s Own». Якось Еферт задля експерименту спробував підсунути примірник «Playboy». Вже за годину примірник зник! На всіх журналах стояв великий чорний штамп з назвою установи, аби ніхто не насмілився винести їх зі спільної кімнати. А на тому «Playboy» штампа не було.

Кілька постійних мешканців вже замовили місце на 20 квітня у мікроавтобусі до Площі Дам[16], щоби відвідати інавгурацію. Вони не хотіли пропустити королівських урочистостей.

За кілька хвилин я планую зазирнути до Еферта. У нього ще один напад подагри, тож доведеться вигуляти його пса Мо. За словами Еферта, те, як Мо гарчить, щойно Стельваген опинялася десь поруч, свідчить, що він розумний. Якось вона проігнорувала гарчання і нахилилася погладити його, так Мо вкусив її за руку, ну чи радше промазав і вчепився у сукню. Дорогу сукню, до речі. Відтоді стосунки між директоркою та Ефертом, м’яко кажучи, досить прохолодні.

На дверях табличка: «Зважайте на гарчання».

Минулого вечора, коли я пішов забирати пса, то побачив, що Еферт закуняв у кріслі. Коли в нього загострюється подагра, він не п’є, одначе натомість приймає жменю пігулок. Щойно напад відступає, він знову повертається до звичного розпорядку.

Тим часом я приглядаю і за собакою, і за господарем. Мо вдячний, а Еферт бурчить, що це необов’язково. Він ненавидить, коли його жаліють, тож краще триматися від нього подалі. Йому хотілося би побачити, як на вхідні двері чіпляють вивіску з великими неоновими літерами: «Ніякого скигління». Мене він терпить. Я роблю трохи покупок, підігріваю в мікрохвильовці готову їжу для нього, а потім іду геть. Коли Еферт одужує, то завжди приносить мені якийсь подарунок — великий букет тюльпанів, півкіло копченого вугра чи настінний календар.