Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Четвер, 28 березня

Еферт навіть не уявляв, наскільки близько зі своїми ставками він був до відгадки місця призначення нашої маленької екскурсії — казино.

Ми мали бути внизу о першій годині, вдягнуті, як до шлюбу, і надголодь. Саме такі умови висунула Еф’є. Крім того, вона порадила нам взяти із собою будь-яке посвідчення особи.

Мікроавтобус «Connexxion» прибув вчасно, тобто о першій, і відвіз нас простісінько до «Голланд Казино», що на площі Лейдсеплейн. Нас зустрів округлими очима вродливий юнак, однак привітався він напрочуд ввічливо. «Наскільки я можу виснувати, середній вік тут значно вищий, аніж зазвичай у нас буває, і тому я очікую від вас розважливості, вищої за середню». Вишукано сказано, як на такого юнака.

Ми зайшли всередину, ступаючи товстими килимами, немовби монархи. Нам подали смачний обід, а тоді пояснили правила гри — у рулетку, блекджек і техаський холдем. Остання гра — один із вересків картярської моди, якщо вірити господині. Нам було трохи ніяково за столом техаського холдему, адже решта гравців скидалися на висхлих молодих панків у бейсбольних кепках і кльових сонцезахисних окулярах.

Мініатюрний іподром з іграшковими конячками на рейках, які, похитуючись, прямували до фінішу, викликав бурхливі веселощі. Грітьє кинула два євро на слот, пророблений в її даті народження, і коли її коняка прийшла першою до фінішу, під брязкіт монет вона виграла початкову ставку, помножену на двадцять чотири. Грітьє розділила свій виграш поміж нами, і надалі ми були приречені на годівлю згаданими монетами всіляких чудернацьких автоматів. Крім того, ми ще пограли в рулетку, для чого всім нам видали по невеличкому мішечку з кількома жетонами.

Щойно прибувши сюди, ми домовилися, що об’єднаємо всі наші виграші, і коли за півтори години бар спорожнив усі наші кишені, виявилося, що загальний виграш «Старих, але ще не мертвих» становить 286 євро. Раділи всі, а чи не найбільше — працівники казино. Без сумніву, ми були ковтком свіжого повітря після усіх тих юних скоробагатьків, а ще якогось загадкового китайця. «Випивка за рахунок закладу для команди з Авондрод Гол», — вигукнув бармен.

Після трьох віскі Еферту захотілося поставити всі 286 євро на номер 13, бо, бачте, на нього раптом зійшло переконання, що ми повертатимемося додому з 10 000 євро. «Тринадцять, шкірою чую!»

На його пропозицію ми відреагували кальвіністичним несхваленням.

О п’ятій п’ятнадцять до нас підійшов сам менеджер, аби повідомити, що до входу казино прибув мікроавтобус. В автобусі вже сиділи двоє підстаркуватих пасажирів. Вони витріщилися на гамірний натовп з неприхованою зневагою. Греме дав кожному з них по одному євро, який вони хоч і неохоче, проте прийняли.

Коли ми знову повернулися у притулок, усі погляди були прикуті до нас. Повітря аж бриніло від суміші заздрощів, захвату й огиди.