Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Четвер, 21 листопада

У притулку під назвою «Давно вже час», що у Ден Боші, деяким пожильцям доводиться платити за туалетний папір. Принаймні так було два роки тому. Тоді через це здійнявся несусвітній галас. Нині подейкують, що такий же спосіб економії розглядають і для нашого закладу. Не думаю, що це гарна ідея. Дехто з тутешніх пожильців такий скнара, що якщо йому доведеться платити за туалетний папір, то, ймовірно, він узагалі не витиратиметься або зачекає і згодом відшкрібатиме все уже в душі. Якщо тільки на дýші теж не збираються економити.

Хоча й зараз тут не пахне свіжістю. Інколи в мене таке враження, що туалетний папір уже видають як пайок.

У газетній статті мене заінтригувало те, що лише «деякі» пожильці мусили платити за свій папір. Чому не всі? Чи людям видавали обмежену кількість шматочків, а за решту додаткових вони мусіли платити?

Агов, Хендріку, це точно не тема для інтелігентної розмови! Бо ж я насправді вельми шанований пан. Непомітно шанований, ось як я описав би себе. Не велетень і не курдупель, не гладун і не сухоребра. Сірі чи темно-сині штани, охайна фланелева сорочка. Багацько зморшок і лише кілька сивих волосин, які барбер підстригає за 16 євро менше, ніж за десять хвилин. І щонайменше п’ять із цих хвилин витрачаються в пусту. Похід до барбера скоро коштуватиме мені більше одного євро за волосину.