Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Субота, 21 вересня

Кілька років тому Йоганнес ван Дам написав у «Het Parool», що не мати змоги жити самостійно — це нестерпна мука. Я згадав про це, коли разом із вісьмома іншими пожильцями пив каву. Мої слова викликали бурхливе обговорення. Еферт був єдиним серед нас, хто замешкував у квартирі готельного типу, і він також єдиний захищав пізні погляди Йоганнеса. Еферт виступив проти більшості, обуреної таким негативним мисленням. Досить хоробре зізнання. Еферт був як палка з двох кінців — знавець і дурень.

Стельваген спостерігала звіддаля. Коли вона помітила, що я дивлюся на неї, то кивнула й пішла геть.

Сьогодні Всесвітній день хворих на Альцгеймера. І що накажете з цим робити? Намагатись запам’ятати?

Усі ці дні, коли відзначають то одне, то інше, а особливо хвороби, видаються мені суцільною дурнею. Всесвітній день прокажених, Всесвітній день хворих на СНІД, Всесвітній день діабетиків, Всесвітній день хворих на діарею… Виходить, я маю зустрітися з Грітьє і радо їй повідомити: «Сьогодні твій день! Хоча, по правді, це досить сумнівно, бо сьогодні ще й День гарного сусіда!» Мабуть, у році замало днів, тож Альцгеймер мусить ділити цей день із сусідами.

Хай там як, а День хворих на Альцгеймера — це просто марнування дня. Вони навіть не знають, який то день тижня.