Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Середа, 20 березня

Сьогодні вранці директорка повідомила нам (мені, Антуану та Ріа Травемунді), що проект кулінарного гуртка не вдасться втілити в життя через інструкції з охорони праці. «На жаль, на жаль!» — наспівуючи, додала вона.

Кумедно, проте я чомусь не повірив у її жалі.

— Які ще інструкції з охорони праці? — запитав я.

Вона почастувала нас заплутаними поясненнями про те, кому і що робити можна, а кому — ні. Усе зводилося до того, що нам не можна торкатися до кухонного приладдя. Установа не має страхування від нещасних випадків. Я зауважив, що в нас і не було наміру користуватися кухонними приладами. Нам потрібно лише кілька каструль і ножів.

— Я розумію, але не все так просто.

За словами Стельваген, навіть безневинне перебування в одній кімнаті з тим кухонним приладдям уже спричиняє страховий ризик.

— Чи можу я поглянути на ті інструкції? — якомога нейтральніше запитав я.

— Ви мені не вірите, пане Груне?

— Звісно ж, вірю. Я просто хочу ще раз дещо перевірити.

— Ще раз перевірити що?

— У теперішні часи будь-який керівник підтвердить: ще раз перевіряти — не означає не довіряти. Хіба не так?

— Подивлюся, що зможу зробити.

— Дякую.

Ріа й Антуан сиділи і слухали із роззявленими ротами, і лише тепер їх закрили.

До чаювання вони дещо оговталися. У минулому вони завжди вірили директорці, однак тепер їхню довіру підірвали. Їм здавалося, що кинути їй виклик — це було актом відваги. Втім, я тепер і сам так думаю.

Пізніше я розповів про нашу розмову Еф’є, сподіваючись, що в мене при цьому не надто самовдоволений голос. Вона сказала лише одне: «Гарна робота, Груне!»

Цей випадок наштовхнув мене на непогану ідею для екскурсії «Старих, але ще не мертвих». Я переглянув в Інтернеті сім різних кулінарних майстерень поблизу притулку. Повинна ж знайтися хоч одна, яка дотримується інструкцій з охорони праці і не відмовить людям похилого віку. Після того ми оголосимо усім, хто слухатиме, що у нас ніколи не було такого безпечного дня, навіть якщо ми повернемося додому з кількома відрізаними пальцями, носами та вухами.