Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Субота, 21 грудня

«Якщо тут є противники діареї, то це я, — сказав пан Беккер. — У мене закрепи як мінімум тричі на тиждень. Але підтримка мені точно не потрібна».

Дехто з пожильців вважає, що тижнева кампанія по радіо проти дитячої діареї у світі була чистісінькою фігнею.

«Чому не можна просто надіслати туди кілька вантажівок з імодіумом? Це ж не коштуватиме мільйона, правда?» — висловила думку пані Пот, яка щорічно витрачала на свої пігулки щонайменше тисячу євро.

Сьогодні я провідав Грітьє. У неї в кімнаті гарна шопка на столі, та я був у шоці, коли побачив маленького Ісусика, вкритого мухами.

«Так, я теж помітила», — сказала вона.

Слід із дрозофілок вів до двох зогнилих бананів, схованих за яслами.

«О, а я їх скрізь шукаю».

Вона витратила кілька днів на те, аби знайти банани, бо викреслила їх зі свого списку покупок, та вже втратила надію знайти їх до того, як вони зіпсуються. Ми гарно з цього посміялися, а тоді вона все поприбирала. На щастя, мушкара зникне сама собою. Тепер Ісусик знає, як то воно бути бідолашним африканським немовлям.

Грітьє поволі, хоч майже непомітно гіршає. Але, за її словами, «кожний гарний день — це ще один день».