Неділя, 8 грудня

Я лишив книгу в кімнаті й запитав Еф’є, так ніби жартома, чи не хотіла б вона послухати газету. Вона лише кивнула, як і завжди кивала, коли я про щось питав.

Раптом мені спало на думку, чи в її голові все це не зайшло значно далі, ніж я гадав. Хтозна, може, вона, така на вигляд спокійна і тиха, у справжньому шоковому ступорі. Або ж, можливо, мовчки кричить. Поняття зеленого не маю.

Я почитав для неї, увімкнув музику й сам себе переконав, що вона це цінує. Це в будь-якому разі не зашкодить, а мені є хоч якась відрада.


О, згадалося про газету. «Хтось може передати ту кляту газету?» — лементував пан Беккер минулого тижня у Відпочинковій кімнаті. Еферт попорпався у свому рюкзаку й витягнув примірник тижневої давності. А Беккер так нічого і не помітив! Коли за півгодини Еферт так між іншим запитав, чи не видаються йому новини знайомими, Беккер вибухнув. І не лише на себе, що, як на мене, було би розумно, а й на Еферта. Це, звісно, неабияк потішило мого друга. Ми кайфували від того, як піниться Беккер.

Загрузка...