Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Понеділок, 18 лютого

З усіх п’яти відчуттів у мене найкраще працює ніс, що у притулку не завжди було благословенням. Тут смерділо старістю. Пам’ятаю, як чудернацько пахнув будинок моїх дідуся й бабусі. Невизначеної консистенції сморід, змішаний з відразливим запахом сигар. Відсирілий одяг, що його надто довго тримали у целофані.

Не у всіх кімнатах було аж так зле. Та інколи перед тим, як до когось навідатися, я вставляв собі в ніздрі ватні затички. Доволі глибоко, аби це було помітно.

Той факт, що чимало людей, які жили тут, геть не мали нюху, схоже, давав їм не менше трьох очок фори, а гігієни ротової порожнини це однаково не стосувалося. Так ніби вони жерли тут самі тельбухи.

Мене самого жахало, що через протікання, куди б я не йшов, завжди лишався сморід сечі, тож я змінював білизну двічі на день, щедро обливався одеколоном — що нижче, то краще, а також смоктав тонни м’ятних цукерок.

Замість одеколону іноді користувався «парфумом».

«Нові аромати для старого пана», — мені подобається йти в ногу з часом. Коли в крамниці я запитав про аромат для старого пана, на мене витріщилися так, що аж щелепи відвисли. А потім намагалися втелющити пляшечку вартістю 50 євро.

Більшість моїх співмешканців ніколи не проходили повз стелажі з туалетною водою — 47ІІ чи «Олд Спайс». Повітря тут тхнуло п’ятдесятилітньою давниною.

Замальовка звичайного дня: Висновок

Я змушую себе хоча б трохи походити — навіть у зливу, якщо немає іншого варіанту.

Удень я багато читаю. Газети, журнали та книжки. Згоджуюся на будь-яку безкоштовну пробну підписку, що трапляється принагідно. Не через ощадливість, бо для мене це радше як вид спорту.

Надвечір я навідуюся до когось на чашечку чаю, або ж кілька разів на тиждень ходжу до Еферта на келишок вина. Або ж він приходить до мене на коктейль. Еферт завжди змішує гарну випивку в чудових пропорціях. Проте я куштую розважливо, інакше засну ще до вечері.

Після напоїв я приділяю увагу зовнішньому вигляду, а потім спускаюся на вечерю. І, попри довколишнє бурчання, їжа зазвичай видається мені досить смачною. Я часто прошу працівників передати кухарю моє шанування.

Після вечері — кава. Після кави — телевізор. Після телевізора — ліжко. Нічого такого захопливого чи повчального. Аж ніяк, просто життя, як воно є.