Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Четвер, 28 листопада

Мені наснилося, що я поклав на обличчя Ефʼє подушку, а тоді сів на неї. Прокинувся спітнілий, у якійсь паніці. Знадобилося тридцять хвилин та дві чашки чаю, аби заспокоїтися.

Сидячи біля її ліжка, бачачи її тугу та біль, я час від часу бажаю їй спокійної смерті. Але зробити це власноруч — ніколи не зміг би. Від самої лише думки про це мені стає зле.

Ми закінчили першу книгу. І слава богу. Продовжимо, сподіваюся, чимось світлішим. «Самотність простих чисел». Із заголовку багато й не второпаєш. Та з двох книг, що лишилися, Ефʼє обрала її.

Мені чомусь здається, ніби їй байдуже, що я читаю, аби лиш читав. Видаюся собі балакучим струмком, який тільки те й робить, що присипляє.

Вибір музики до її щоденного сеансу нічого не важить, хоча я ніколи не поставив би їй важкого металу на зміну або одного з тих англійських реперів, де всі пісні про факання того чи сього. З таким геніальним тріо Баха, Моцарта та Бетховена диск-жокей не може помилитися. Зазвичай її це гарно заколисує.