Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Понеділок, 2 вересня

Нелегко забронювати годинну гру в більярд у неділю. Існує непрозора система резервування столу. Греме, Едвард та я, трохи наполігши та прочекавши півгодини, нарешті отримали часове вікно з 16:40 до 17:20. До того часу ми вже трохи випили. Захмелівши, ми таки добряче програвали, бо, на жаль, коли справа стосується більярду, невизначеність — не надто гарна перевага. Гадаю, ми втрьох набрали менше двадцяти очок.

Проте з іншого боку в нас до певної міри розв’язалися язики. Греме розповідав дивовижні історії зі свого дитинства. Він був наймолодшим у родині з чотирнадцяти хлопців і дівчат. Усі тепер вже покійні. А ще він мав сина в Австралії та дочку в Ґронінґені. Через рік вони з сином навідуються до його дочки, а іншого року донька їде з ним, аби навідатися до сина. У січні він на три тижні летить до Австралії.

«Ось що тримає мене на білому світі — ці поїздки».

Ми кивнули. Він квапливо додав:

«Та ще, звісно ж, ваше товариство».

Бідолашний Едвард. Він мав чимало чого сказати, але, на жаль, його було майже неможливо зрозуміти. Це навіть ще гірше, якби йому було нічого сказати.

«Чому б тобі цього не написати, Еде?» — запропонував Еферт, коли приєднався до нас за випивкою.

Едвард запевнив, що так і зробить. Він пообіцяв писати нам листа раз на тиждень. Ми могли самі обирати — відповідати йому усно чи листом.

Ми вирішили грати в більярд частіше.

Греме збирається зарезервувати для нас постійні години. Він у гарних стосунках із секретарем більярдного клубу.