Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Неділя, 21 квітня

Минулої ночі до дверей прибув катафалк. Чи радше під’їхав до чорного входу, що був призначений для того, аби непомітно забирати померлих. Цього разу пощастило пані Тейнман. Як мені сказали, вона вже таки доволі давня. Особисто я був ледь знайомий із нею.

Існує цілий протокол для вивезення упокоєних пожильців. Едвард якось намагався дістати копію, та йому сказали, що це «непублічна інформація». І це, звісно ж, лише розпалило його цікавість. Знаю, що він намагається знайти інший спосіб роздобути копію цього протоколу. Він спробував витягнути подробиці з медсестри, з якою приятелював, та про це говорити заборонено. Я покладав надії на Анью. Коли я попросив її про це, вона засміялася й сказала, що зробить все можливе.

Відвертості у притулку обмаль. Найбуденніші питання вважаються конфіденційними. Причини смерті, наприклад. Персоналу заборонено надавати про мешканців будь-яку інформацію. Навіть якщо хтось застудився чи до нього навідалася донька.

Еферт якийсь час надсилав свої листи у «похоронних» конвертах із чорною смужкою, без прикріпленої поштової марки, позаяк вважав, що в такому разі не лише зникає потреба у переплаті, а й можна розраховувати, що твій лист прийде вчасно.

Так тривало доти, доки він не надіслав у тому ж таки «похоронному» конверті податкові декларації.

Втім Еферт міг придумати і щось оригінальніше: його брат раніше водив потриманий катафалк із саморобною труною всередині, адже так міг паркуватися там, де це було заборонено.

За кавою Еф’є зауважила, що їй би сподобалося, якби у переддень коронації принц Віллем-Олександр повідомив: «Та кому це до дідька потрібно! Я передумав».

«Він так сказав?» — нажахано запитали троє чи четверо людей.

Чимало мешканців погано чули, а більшість лише краєм вуха слухали.