Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

П’ятниця, 6 вересня

Мені довелося везти добряче захмелілого Еферта назад додому о пів на дванадцяту ночі. Я сам не надто твердо стояв на ногах. Еферт хотів залишитися ночувати:

«Там ми зможемо випити ще по чарці, а вже тоді підемо люлясики».

Мені це здалося не надто гарною ідеєю. Скочуючись коридором, він горланив «Землю надії та слави»[72].

Гадаю, сьогодні мені дорікнуть за надмірний шум.

Вечірка була дуже веселою. Того, що лишилося, мені стане ще на кілька днів, а алкоголю — принаймні ще на два місяці. Планую якийсь час бути стриманим в їжі та спиртному.

Думки про тривалішу поїздку на якийсь час відійшли на другий план. Я збираюся ретельно розглянути власні плани на наступну весну.

Головне — дожити до червня. Я рішуче налаштований не дати смерті мене налякати. Хай це навіть будуть смерті інших людей! Якщо ж так трапиться, що до того часу я помру, то хочу, щоб на моїй урні написали:

«Йому завжди подобалося визирати з вікна».