Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Субота, 26 жовтня

Я завжди критикував пожильців, котрі не роблять нічого, а лише скімлять і скаржаться. Тепер моя черга. Хендріку Груне, зроби послугу собі й іншим, хто поруч, і дай собі добрячого копняка.

Перший результат того копняка: я попросив Едварда домовитися найближчим часом про ще одну екскурсію замість тієї, яку ми скасували минулого понеділка. Трохи помізкувавши, він сказав, що все буде пучком.

Це був початок, маленький крок на шляху до підйому.

Наш юрист Віктор письмово повідомив мені, що Правління директорів пообіцяло надати інформацію, щодо якої ми робили запит, щонайпізніше 1-го червня наступного року.

Стельваген відомо, що їй тепер більше нічого нас боятися. Час на її боці, немає значення в чому саме.

Відшукавши мене в коридорі, вона турботливо запитала про мою подругу. Стельваген чула, що покращення незначні. Вона щиро сподівалася, що Еф’є зможе й надалі жити самостійно, одначе не була так оптимістично налаштована.

«Припускаю, її кімнату скоро звільнять?» — пробелькотів я, нічого не змігши з собою подіяти.

«О ні, поки що для цього немає потреби, зовсім ні, а якщо й так, то у середині листопада щонайраніше».

Думаю, співчуття Стельваген до Еф’є та й до мене самого справжнє, та лиш доки це в «інтересах організації».