Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Четвер, 14 листопада

Цього ранку в мене було прозріння: мені раптом спало на думку, що прикутим до ліжка пацієнтам може сподобатися слухати музику. Тіло може бути нерухомим, та вуха й досі мають змогу подорожувати. Це може гарно відволікти, якщо трохи послухати музику. Або ж радіо. Це здатне зробити страждання не такими нестерпними. Сьогодні запитаю про це в Ефʼє. Знаю, що в неї чималенька колекція CD, переважно класичної музики, яку вона любить найбільше.

Учора надвечір я здійснив поїздку загадковими лугами Ватерланду. Там рідко буває людно. Час від часу вздовж вузької вулички прокочувалося авто на швидкості 8 км/год, але потім поверталися голоси корів, овець та птахів. Я відчував умиротворення. Це може звучати дещо тонкошкіро, але не можу описати цього якось по-іншому. Я навіть почав відчувати занадто сильне умиротворення і мало не розпочав водні процедури в канаві.

Фермер на тракторі здивовано глянув на мене й мовчки простягнув руку в привітанні. Певно, йому було невтямки, що старий дивакуватий пень робить так далеко від дому.

Почало сутеніти. Сіялася мжичка, та мені було байдуже.

Це вперше я їхав з увімкненими фарами.