П’ятниця, 19 липня

Пані де Конінґ, сором’язлива сусідка, постукала в мої двері. Полохливо оглянувшись, так ніби збиралася продати героїн, вона довірила мені касетний програвач. Мабуть, вона таки втрапила у якусь халепу, оскільки за ті два роки, що ми жили поруч, вона ніколи ні про що не просила.

«Бачиш-но, це запис голосу мого останнього чоловіка», — сказала вона.

Я з цікавістю глянув на плівку, а тоді спромігся перемотати її, встромивши олівець в одну з дірочок. Задкуючи з кімнати, вона разів сім подякувала, та ще й вклонилася.

Отримав копію листа від Правління. Віктор передав його мені особисто в руки. Правління надзвичайно шкодувало, що не може погодитися надати бажані документи — з причин життєво важливої секретності. І запитувало, чи ми ще бажаємо зустрітися з їхнім юридичним представником. Віктор вважає, що нам варто зустрітися, аби обговорити наступні кроки.

Ми з Еф’є домовилися зустрітися з ним наступної середи.

Загрузка...