Учора оголосили штормове попередження, сила вітру сягнула 10 балів. Надвір ніхто не виходив. Кожен буревій неминуче приносить старим пердунам видіння про вперту стару пані Храфенбек, яку здуло в канал у 1987-му, де вона трагічно втонула.
«А її теж наполегливо попереджали!»
Я залишив скутер у спокої. Літати просто, проблематично приземлятися.
Учорашній день провів у пошуках прижиттєвого заповіту Еф’є. Так його й не знайшли. Ми з її донькою перебрали десять папок, які охоплювали загалом усе життя. Мені було ніяково копирсатися в усіляких особистих паперах і листах. Спочатку я передавав найособистіші Ханеке, але для неї впоратися з ними виявилося не легше, ніж для мене. Тому якомога швидше я проглядав їх, аби перевірити, чи, бува, не сказано там чогось про закінчення життя.
Після двох годин я мусив зупинитись.
Пішов до Еферта, аби поплакатися йому. Образно кажучи, звісно, бо я не мав цього на увазі буквально, але тим не менше кілька сліз таки пролилося.
Еферт приніс двадцятирічний віскі, що його приберіг для «особливої нагоди». Він також замовив їжу додому й поставив для нас стару комедію на DVD.
Зрештою, мені трохи покращало.