Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

П’ятниця, 22 листопада

Кімнату Еф’є потрібно звільнити щонайпізніше до 1-го грудня. Директорка поквапилася, давши нам кінцевий термін 1-го січня. Вона й справді хотіла дати нам більше часу, та ще раз все обмізкувавши, прийшла до висновку, що це було не за правилами.

«Ви маєте на увазі ті правила, яких нам не дозволяється бачити? Ті?»

Так, саме їх вона і мала на увазі. Мені здалося, що я бачив спалах сорому на її обличчі.

Мене викликали до кабінету Стельваген разом із донькою Еф’є, аби «обговорити ситуацію», але, як виявилося, обговорювати було нічого. Ханеке запитала мене, чи зможу я піти з нею, щоб повідомити матір.

Я не хотів іти, але подумав, що мушу.

Ми вирішили розповісти їй про все, як є. Схоже, Еф’є зовсім не здивував той факт, що її виселяють з кімнати. Їй стало трохи краще. Вона навіть могла вимовити щось, що звучало схоже на «так» чи щонайменше легко було відрізнити від «ні». Трохи могла рухати правою рукою та правою ногою, та й ковтати було вже не так важко.

Ми запитали, що з речей вона би хотіла помістити до сховища, а що — тримати біля ліжка, де мала шафу, стілець і тумбочку. У палаті догляду особисті речі зменшено до мінімуму.

Потім я увімкнув для Еф’є музику на півгодини — це розслабляє її й дарує спокій. Я вже бачив, що ідея з iPod була класною. Собі я придбав ще одного. (Хтось би міг сказати, що я «такий модний»). От тільки я не знаю, як самотужки завантажити на нього музику.