Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Неділя, 29 вересня

Тільки-но поширилися новини про учорашню приключку у ліфті, як коридор перетворився на море допитливих роззяв.

«О, о, о!» Прикриті руками роззявлені роти, хитання головою та безглузді роздуми про причини і наслідки.

«Ні, це тому, що люди в ліфті займали забагато місця».

З віком ми втрачаємо деякі риси, та надмірна допитливість точно не одна з них.

У нас бабине літо. Хоча погода трохи й зрадлива. Сьогодні рано-вранці я виїхав скутером на прогулянку й ледь не відморозив собі пальців. Треба купити якусь відповідну штукенція на зиму, інакше однієї гарної днини мене найдуть замерзлим на світлофорі.

Кажуть, замерзнути на смерть, як і втопитися, — гарний спосіб умерти. Якщо вірити на слово тим, хто живе лише ради того, аби розповідати такі байки.

Пробувати якось не планую, та це може стати нічогеньким запасним варіантом, альтернативою самогубній пігулці. Тільки й того, що поїхати в якусь безлюдну місцину морозної зимової ночі, зняти пальто та чекати смерті. Ще одна перевага в тому, що якщо вас знайдуть не відразу, то ви не смердітимете.