Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

П’ятниця, 17 травня

Минулого вечора відбулася незапланована зустріч клубу «Старих, але ще не мертвих». Принципове питання на порядку денному — стан Еферта. Ми вирішили влаштувати йому теплу зустріч, коли він повернеться наступного понеділка чи вівторка. За словами Едварда, наступна екскурсія підійде тим, хто на інвалідному візку. Це буде остання поїздка першого кола. Захват більший, аніж будь-коли. Потім ми почнемо друге коло, притримуючись тієї ж послідовності. Наприкінці зустрічі ми підняли за це наші келихи, а ще випили за здоров’я Еферта і, можливо, трохи переборщили зі спиртним.

Повернувшись до своєї кімнати, я зачепився за килимок біля дверей і впав прямісінько через поріг. Мені пощастило: біле вино зробило мене гумовим, як садовий шланг, тож я підвівся цілий і неушкоджений. Одначе сьогодні вранці я виявив на голові ґулю. Килимок я викинув, а на одужання знадобиться цілий день.

Падіння в нашому притулку — річ напрочуд буденна. Інколи люди падають, зачепившись за килимок, як-от я, проте часто вони падають і без жодної на те причини. Або ж сідають повз стілець. Пані Бін, підводячись із крісла, задля підтримки схопилася за візок з чаєм, не здогадуючись, що хтось забув заблокувати коліщатка. Візок із гуркотом від’їхав, і пані Бін накрило водоспадом із печива, цукрових кубиків і кухликів для вершків. На щастя, термоси були щільно закорковані. Запала коротка тиша, а тоді пані Бін, сидячи на підлозі, почала істерично сміятися. Усі задля ввічливості і собі вдарились у сміх, аж доки її сміх не переріс у стогін. Тоді хтось покликав медсестру. Присутнім при цьому я не був, але можу лише уявити, наскільки сюрреалістичним було видовище.