Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

П’ятниця, 27 грудня

Різдвяна вечеря номер два не розчарувала. Персонал розклав картки, бо минулого року було трохи плутанини з тим, де хто сидить. Чимало пожильців зайняли місця заздалегідь, лишивши сумочки на «своїх» стільцях. Добре хоч, що вони не лишили позначки «Не порушувати кордонів».

Я дізнався, що сиджу біля Еферта. Закладаюся, ніхто не посмів би посадити біля нього когось іншого. Грітьє та Едвард також були за нашим столом, а ще сестри Еверсен, для яких усе було смачне, миле, неймовірне та фантастичне, тож не можна було помилитися.

Кухар перевершив самого себе, і замість старої телячої вирізки у сметанному соусі він подав тушковане рагу з рисом. Досить милий жест. Аби не надто нас шокувати, на закуски були креветкові канапки та ванільне морозиво з гарячим шоколадним соусом на десерт.

Було смачно та досить святково.

Навіть вітальна промова пані Стельваген була чудовою, та ще й милостиво короткою. Якщо ви не обдарований оратор, дотримуйтеся хоча б одного правила: говоріть мало.

Цим правилом нерідко нехтують, особливо на похороні.

— Я ніколи не забуду, коли вперше познайомилася з Піті, це була зустріч «Літаючих щурів», клубу любителів голубів, і він сказав мені: «Яне, — каже він, — чи не будеш ти…»

Коли б хтось почав із таких слів, то ви вже знайте, що можна покимарити, а говоритиметься головним чином про самого мовця.