Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

П’ятниця, 6 грудня

Помер Нельсон Мандела. Один з моїх останніх кумирів. Людина, яка ніколи не падала зі свого п’єдесталу. Усі світові вожді зберуться, аби виявити повагу до Мандели, і кільком з них точно є чого в нього повчитися.

Учора друзі були в приємному шоці, захоплені своїми подарунками. У мене виникли певні проблеми, аби переконати їх, що я нічого не очікую натомість. Ми й так живемо у світі, де забагато quid pro quo.

Я сказав Еф’є, що маю презентик і для неї, а потім, розгорнувши його так, аби вона бачила, дав понюхати. І тієї самої миті доглупав, що не знаю, чи її нюх і досі неушкоджений. Але коли я запитав, чи їй сподобалося, Ефʼє кивнула. Я пустив краплю на її шию, ще одну — на запʼясток, а тоді розтер. Це була інтимна мить, а з ними я рідко дружу.

На щастя, я міг швидко витягнути «Самотність простих чисел» і почати читати. Я вже тричі питав, чи це не занадто сумна книга для неї. Вона завжди заперечливо хитала головою.

За півгодини я лишив її умиротворену і поринулу в сон.

Я спустився вниз на пару ложок горохового супу. Він виявився смачним, але я мусив вислухати щонайменше десять легенд про мам та бабусь, чий гороховий суп був значно кращим. Минуле, вони завжди триндять про минуле. Замість цього живіть сьогоднішнім днем, засушені ідіоти!