Четвер, 9 травня

Це така розрада знати, що як тільки-но ви потрапляєте сюди, то вже зостанетесь аж до свого відходу до церковного двору чи крематорію.

Газети знову взялися за стару пісеньку: вартість догляду за старими сягне небес. Ухвалили дві речі: спочатку потрібно підняти планку, за якою можна визначити рівень немічності, а відтак посутньо збільшити особистий внесок, які старі мають сплачувати.

Пункт 1: згідно із цими новими ухвалами, кільком пожильцям взагалі не варто тут бути. Вони ще надто жваві і самостійні. Ходили чутки, що людей цієї категорії викинуть, аби звільнити кімнати для серйозніших випадків. Це створило помітну метушню, а в деяких квартирах ще й вилилося у раптове загострення наявних хвороб. Просто, аби перестрахуватися.

Проте тепер ми всі можемо полегшено видихнути: керівництво письмово запевнило пожильців, що ніхто нікого не змушуватиме піти звідси, незалежно від стану здоров’я. «За поодинокими винятками через незалежні від нас обставини».

Соромно, що вони додали таку умову.


Пункт 2: з приглушених розмов за кавою я второпав, що дехто з пожильців, хто лише тепер обнулив свої банківські рахунки, ховає заощадження під матрацом чи у старій шкарпетці.

«Догляд за людьми похилого віку має бути безкоштовним, ми задля цього важко працювали все своє життя», — ось думка більшості. Два євро за мікроавтобус — це вже відвертий грабіж.

Кілька прикрих випадків, про які говорять лише пошепки, що діти, мовляв, уже зняли з банківських рахунків останню копійчину, навіть не запитавши — «задля збереження». Збереження спадку, вони мали на увазі.

«Кожний ваш прожитий день вартує мені купу грошей», — підсміховується син пані Шіпперз. Це він так жартує собі. А от його позбавлена почуття гумору дружина сидить і лише киває на знак згоди.

Загрузка...