Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

П’ятниця, 30 серпня

Наш юридичний радник все ще на стежці війни. Я говорив з ним сьогодні вранці. Віктор, такий же войовничий та оптимістичний, як завжди, мусив, однак, визнати, що в нас виникла маленька затримка із листом від апеляційної ради, що стосувався нашої погоні за документами. У листі зазначалося, що наш випадок розглянуть у середині чи наприкінці січня 2014 року, тобто аж через п’ять місяців. Під час вибору часу брали до уваги поважний вік прохачів.

Віктор все ще намагався знайти якийсь спосіб усе пришвидшити.

«Моя вам найкраща порада — дожити до того часу», — такими були його прощальні слова.

Недільного ранку я перетнув на моторному скутері річку Ей. Здійснивши чимало подорожей, досліджуючи кожний куточок та щілину північного Амстердама, я подумав, що саме час рухатися далі й скористатися переправою. Я з нетерпінням чекав, коли побачу туристичний центр Амстердама у такий рідкісний час спокою і тиші: недільний ранок о дев’ятій годині. Канали практично створені для відшліфовування навичок їзди: вгору одним, униз іншим.

Еферт подумує й собі розжитися мобільним скутером. Воно й не дивно, адже у нього виникли труднощі з пересуванням на інвалідному візку. Учора, тримаючи на колінах Мо, він заледве котився. Бідолашний пес тепер просто не може гуляти через інфіковану подушечку на одній із лап. Крім того, на шию Мо причепили одну з тих абажурних штук, що не дає псові розлизувати рану. Два чоботи пара.