Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Четвер, 10 жовтня

Коли кілька років тому Нобелівський комітет зателефонував Ральфу Стейнману, аби привітати його з отриманням нагороди в галузі медицині, він не зміг відповісти, бо помер за три дні до цього.

Не пощастило Ральфу, це точно. Не щодня ж отримуєш подібні нагороди, й хотілося б до цього дожити, правда? З іншого боку, як виявилося, удача була на його боці, навіть якщо він про це вже й не знав. Бачте, заковика в тому, що Нобелівську премію не можна вручати померлому, тож комітет мусив боротися за впровадження нового правила: нагороду можна вручити навіть померлому, доки комітет не в курсі про цю смерть.

Подейкують, що тепер хтось з організації має особисто перебалакати телефоном з переможцем ще до того, як оголосять результати. Отже, навчені пані та панове, немає сенсу замовчувати свою смерть.

Окрім того, хіба це не провина Нобелівського комітету? Нагородження через десять, двадцять, а інколи й тридцять років після того, як було зроблено відкриття, — це вже саме собою викликає труднощі. Хтозна скільки померлих професорів мусили пропустити найбільший день свого професійного життя?

Тутешнім людям було дуже прикро за Ральфа Стейнмана, коли я розповів їм про це.

«Ще одна трагедія в тому, що Вінсент ван Гог не отримав ані цента з усіх мільйонів, які його картини коштували пізніше», — зітхнула пані Оперс.

«Тоді йому пощастило, що він помер!» — життєрадісно вигукнув Еферт.

Бозон Гіґґса тут не дуже в моді.