Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Середа, 31 липня

Кілька років тому бельгійське подружжя вдалося до евтаназії. У нього (вісімдесят три роки) була заключна стадія раку, а вона (сімдесят вісім років) страждала через інші серйозні вікові хвороби, та й, загалом кажучи, не хотіла далі жити без нього. Тримаючись за руки, вони зійшли з ниви життя. У цьому є щось дуже романтичне.

Прокурор почав розслідування того, хто міг допомогти цим двом старим голубкам мирно піти з життя. Не думаю, що вони колись знайдуть того підозрюваного Доброго Самаритянина.

Я згадав це, коли читав, що пара похилого віку — знову ж таки в Бельгії — разом скотилися зі сходів. Обоє загинули. Можливо, вам здасться, що це випадковість? Але для них те падіння за щастя, бо нічого доброго в тому, щоби вижити комусь одному зі зламаним стегном і розбитим черепом. А насамкінець ще й животіти самому купу років, аж доки солодка смерть нарешті не прийде за ним (чи за нею).

Час від часу я закидав вудочку, аби дізнатися, яким чином можна без зайвого галасу піти з життя. Завжди із переконливими запевненнями, що особисто я не маю таких планів, а цікавлюся лише принагідно: «а раптом…». У відповідь я отримував лише стурбовані погляди та подеколи кілька практичних порад, і це підштовхнуло мене до думки, що мені слід обговорити цю проблему зі своїм геріатром.