«Я вже цього не застану», — для людей за дев’яносто, котрі сидять у своїх маленьких кімнатках, очікуючи смерті, таке припущення не дуже то й притягнуте за вуха.
Найважливіші події проходять повз них. На порядку денному — лише буденні проблеми. «Якщо Греція збанкрутує, призи у бінґо можуть поменшати», — таким був аналіз кризи єврозони від пані Схаутен.
Людям, які впродовж усього довгого життя рахували кожен пенні, щось на кшталт того, як наш уряд рахує національний борг перед Євросоюзом — десять тисяч мільярдів пенні! — це таки досить важко збагнути. Зрештою, як і будь-кому іншому. Кілька десятків мільярдів поклали би край голоду в світі та забезпечили б кожного на Землі чистою водою. Американці заборгували тисячу мільярдів і навіть не думають позичати ще п’ятдесят.
Я сповнений рішучості лягти в могилу, витративши перед тим геть усі заощадження. А це зробити нелегко. У мене ще є 8000 євро на банківському рахунку, але, звісно ж, я й гадки не маю, скільки мені ще лишилося. Мій безпосередній план долучитися до стимуляції голландської економіки з додатковими витратами у 1000 євро на рік. Якщо ми не подолаємо цю кризу, то це трапиться не через мене.