Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Вівторок, 28 травня

Нам не довелося далеко йти: неспішна п’ятихвилинна прогулянка привела нас до місця призначення — смуги в гри в буль[51] на галявині з південного боку від нашого будинку. Саме там проходив перший спеціальний чемпіонат із булю для тих, кому за сімдесят дев’ять. Едвард бездоганно все розпланував: дванадцять відполірованих м’ячів, рулетка, великий приз для команди переможців, шість зручних шезлонгів, стіл, скатертина. Термоси з кавою та чаєм, яблучний пиріг, сандвічі, сонцезахисні козирки, порцеляна, охолоджувач з холодними напоями, копчений лосось і вугор на тості, парасольки. Усе під яскравим весняним сонцем.

Едвард найняв Стефа, внука Грітьє, аби той подбав про матеріально-технічне забезпечення, й уранці вони разом завантажити все у мікроавтобус, а після двохвилинної поїздки розвантажили знову, акуратно розставивши все на траві.

Опівдні ми дісталися місця — Еферт їхав попереду на інвалідному візку, вражений тим, що відкривалося нашим очам. Спочатку була кава з тістечками, потім — жеребкування, а насамкінець і турнір. Три команди по двоє гравців у кожній відіграли повний раунд. Стеф був суддею.

На середині змагання накрили обід, а наприкінці для церемонії нагородження — шампанське. Переможцями стали Греме та Грітьє. Почесне друге місце посіли Еф’є й Еферт, котрий кричав, що без пальців на нозі в нього значно покращав приціл, а бронзу отримали ми з Едвардом. Греме дражнили Полом Ґаскойном[52] у булі, бо перемігши, він ледь не розплакався.

Єдине, чого не врахував Едвард, так це того, що сюди підтягнеться півпритулку. Це було бездоганна реклама нашого клубу. От тільки ми не хотіли приймати жодних нових членів.

О четвертій годині все знову завантажили в мікроавтобус, і наша маленька група попрямувала додому. До смерті втомлена, але щаслива.