Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Субота, 8 червня

Існує тест для самостійного визначення наявності хвороби Альцгеймера. Назва трохи оманлива, адже його складено так, аби виявити Альцгеймера в когось іншого. Однак я пройшов його сам і отримав втішний результат: Альцгеймера в мене нема.

Я згадую це тому, що під час нашої поїздки пильно спостерігав за Грітьє. Схоже, значною мірою вона таки розважалася, але зрідка на її обличчі з’являвся приголомшений вираз, а інколи й здивований. Ми знайомі не так давно і не настільки добре, щоби я міг протестувати її, але симптоми в неї наявні. Та й те, що вона сама мені розповіла, також не заспокоює.

Усвідомлювати, що ти повільно, але невідворотно втрачаєш зв’язок з реальністю… На відміну від жаби в горщику з окропом, яка не розуміє, що повільно вариться, ти впродовж тривалого часу з болем помічаєш погіршення. Ловиш себе на тому, що все більше й більше провалюєшся в чорну діру і що все менше і менше часу йде на те, щоби вибратися з неї — та й навіщо, якщо знову в неї впадеш. І попри те часу достатньо, щоби усвідомити, чим усе це закінчиться: закінчиться, як уже не раз закінчували оті збиті з пантелику, налякані чи розлючені страдники (поодиноких «щасливців» до уваги не беремо), стривожено намагаючись повернути собі те, чого більше не існує. А потім ти, прикутий до ліжка, апатично пускатимеш слину в інвалідному візку. А можливо, тебе, щойно лікарі більше нічим не зможуть зарадити, просто прив’яжуть. Про якесь почуття власної гідності більше не йтиметься.

Бідолашна Грітьє. Що я можу сказати, аби втішити її?