Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Середа, 4 вересня

Один із наших портьє лише на кілька років молодший за пожильців. Тому він завжди говорить про «старих» і пускає гази так, наче мешкає тут. Він не зовсім портьє, назва його посади — компаньйон у веденні господарства та дотриманні безпеки. Понад усе йому подобається шпетити людей, які ігнорують правила.

Ми з Ефертом виходили на прогулянку. Еферт має звичку прокочуватися крізь двері в ту мить, коли вони зачиняються, тож коли він наближається на інвалідному візку, вони автоматично відчиняються знову. Це не надто подобається портьє Посту (так його звати).

«Вам варто або пришвидшитися, або сповільнитися і зачекати», — суворо сказав він Еферту.

Еферт спроквола глянув на нього, примружився, ніби намагався роздивитися краще, а тоді мовив:

«У тебе з носа шмаркля висить».

Я майже захлинувся сміхом.

Це дещо спантеличило портьє. Чи варто йому проігнорувати коментар? А якщо це правда?

Ми озирнулися, коли виходили з дверей. Він роздивлявся пальця, якого щойно підняв угору для маленького огляду.

«Трохи вправо», — сказав Еферт.

Можна було би трохи перекрутити стару примовку: «Porter, c’est mourir un peu»[71]. «Швейцар — означає частково помирати».

Я купив алкоголю, що його стало би на три вечірки з нагоди Дня народження. Але краще забагато, ніж замало. З таким другом, як Еферт, рано чи пізно все однаково вип’ється.