Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Четвер, 28 лютого

Унизу я взяв брошуру про мобільні скутери. Потрібно розширювати свій світогляд, інакше стану найслабшою ланкою «Старих, але ще не мертвих».

Греме оголосив, що перша екскурсія відбудеться у четвер, 14 березня. Збираємось у вестибюлі о 13:00.

Я катував свій мозок, аби придумати хоч більш-менш веселі поїздки на день. Рейксмузей?[21] За це точно не дадуть нагороди за оригінальність. Окрім того, виникає враження, що цей музей частіше зачинений, ніж працює. Проте панікувати не варто, адже я маю ще шість тижнів на те, щоби придумати щось захопливіше.

Еф’є трохи програла свій подвійний CD «Топ-100 пташиних пісень». Під номером шість була садова кропив’янка (ніколи її не чув, так само, як ніколи не чув про неї), під номером чотири — червоногруда вільшанка (я завжди думав, що вони можуть лише цокати); третьою стала пісня дрозда; друге місце здобув соловейко, а золоту медаль отримує чорний дрізд. Слава Богу, хоч одна пташка, чий спів я впізнав. А тоді лишилося ще дев’яносто шість хвальків-свистунів. Для кожного своя пісня.

Прослухавши десять пташок, Еф’є могла би сказати, що моя увага розсіялася.

— Хіба ти не зачарований? — лукаво запитала вона.

Я почервонів від сорому.

— О, так.

— Перепрошую за таке зухвальство, проте я не вірю тобі, Хендріку.

— Що ж, ти маєш рацію. Вибач, але птахи цікавлять мене лише в запеченому вигляді. А з такого ракурсу вони, як правило, вже не співають.

На щастя, це розсмішило її.

Як щодо цибулевих садів у Кекенхофі?[22] Чи було воно того варте? Це могло спасти на думку й комусь іншому. Та за шість тижнів для такої поїздки буде ідеальний час.